Історія виникнення бісероплетіння.

Історія виникнення бісероплетіння

Вироби з намистин, бісеру, всяких скелець, нанизаних на кінський волос, травинку, а пізніше нитку і - вже в наш час - волосінь, відомі з найдавніших часів. Ще в Давньому Єгипті та Індії такими намистом прикрашали одяг, шию, руки, ноги... та й зрештою, все, на що їх можна одягти, пришити, прив'язати, вплести і так далі. В Індії такі вироби називаються хар, в Ефіопії - Чале, в Болгарії, Румунії та Молдові - Гардан і Згарда, у Білорусі - пляценкі і горлячкі, в Україні - гердан і сиплянки в Литві - каролінес, в Узбекистані - зебігардан, у Словенії - нагрделнікі і, нарешті, у Росії - ожерелкі, цепочки, гайтанки та "фенечки". Словом, де їх тільки не носять і як їх тільки не називають!

Скло навчилися робити в Давньому Єгипті 4000 років тому. І з того часу жінки втратили спокій. Ці різнокольорові блискучі кульки кого завгодно зведуть з розуму. Все, що виглядало одноманітно, нудно, сіро: одяг, взуття, головні убори тощо - люди прагнули прикрасити будь-якими доступними способами. Вишивали, розмальовували, чого тільки не нашивали! І все-таки про бісер не забували ніколи. На Русі мистецтво бісероплетіння називалося нізаніем. Кольоровими скельцями прикрашали не тільки одяг. Чоло, шия, вуха, волосся... Чим багатша наречена, тим багатший убір. Сьогодні, здавалося б, померле мистецтво виготовлення бісерних виробів знову стало популярним. Подивіться-но на зап'ястя дівчат, на їх рюкзаки. Та й студентки не відстають. А найголовніше, він браслетик - один-єдиний, тому що в магазині бісер продається в пакетику, а "фенечки" треба зробити самим.

Матеріали й основні прийоми бісероплетіння

Звичайна бісеринка XVIII століття мала вигляд кольорового циліндрика із заокругленими, оплавленими краями. Так само, як і бісер, стеклярус XVIII сторіччя відрізнявся більшою розмаїтістю розмірів бусин як за довжиною, так і за діаметром. Він виготовлявся у вигляді циліндричних трубочок без огранювання. До першої половини XIX століття бісер мав невеликий розмірі, правильну, добре обкатану форму. Переважно діаметр бусин перевищував їхню довжину й становив у середньому один міліметр. Намиста різних забарвлень були не тільки круглими, але й гранованими. У селянських прикрасах цього часу часто застосовувався бісер за формою й фарбуванням схожий на зерна граната. Згодом розміри намиста починають збільшуватися. У другій половині XIX століття використовуються великі, рівні, округлі бісерини. Стеклярус у першій половині XIX століття вживався рідко, головним чином – в обробці церковного начиння. Інтерес до нього відродився наприкінці століття, коли почали використовуватися як великі, ремісничого виробництва, так і дуже дрібні привізні стеклярус і бісер. Трубочки великого стеклярусу – короткі й уже нерідко огранені. Забарвлення намиста згодом зазнає значних змін. На відміну від райдужного і яскравого бісеру Венеції багатовікової давнини Росія XVIII сторіччя використовує обмежену кількість фарбувань – п'ятнадцять-шістнадцять кольорів. Зрозуміло, це не означає, що в кожній роботі застосовувалися всі варіанти розцвічень. Скло намиста було глухим або прозорим. Цікаво, що в цей час не користувалися бісером червоних кольорів, був лише прозоро-малиновий і глухий цегельний, а чорний замінявся темно-фіолетовим. Зустрічався й незвичайний – молочний з рожевими смужками – бісер. Однакові за кольором та розміром намиста нерідко повторювалися на різних речах. У бісерному мистецтві важлива роль приділялася підготовчому малюнку – тим самим заготівкам на папірцях у клітинку... Вони створювалися зазвичай художником-професіоналом. У першій половині XIX сторіччя стали випускатися навіть спеціальні розфарбовані малюнки. Вони ретельно зберігалися, передавалися з покоління в покоління, нерідко перемальовувалися аматорами рукоділля. У другій половині століття з’явилися друковані малюнки. Особливою популярністю користувалася продукція німецьких, французьких і австрійських фірм – Віттіха (Берлін), Мюллера (Відень), Е. Майера (Париж) та інших, на малюнках яких пропонувалися як рослинні мотиви, так і тематичні зображення. Творчість майстрині в цьому випадку зводилася до вибору сюжету, колірної гами й компонування елементів. Бідолашні майстрині! Цього сумного факту я не стала розповідати моєму знайомому-гномові, – адже він міг так сильно засмутитися, що вибухнув би від сміху! Сюжети й картинки в бісері цікавлять художника насамперед як можливість створення гарної барвистої композиції. А для цього потрібне глибоке розуміння свого матеріалу й тих можливостей, які він має. Той світ, який може нам відкрити у своїх кольорових іскрах мініатюрна бісерна мозаїка, може бути тільки світом напівказковим, чудесним царством, де небо – перламутрове, а люди, звірі, рослини, будинки, меблі, начиння – усе сплітається в один букет, і в цьому букеті кожна квітка має свій колір, кожна рівноцінна іншій. Таким барвистим букетом і була бісерна вишивка у свої кращі часи. Пізніше, коли почався занепад, одночасно зі зниженням майстерності самого мистецтва вишивання, притупляється й почуття художньої міри, тієї межі, далі якої не може йти натуралістичність у передачі такого матеріалу, як бісер. З'являються нерозмірно великі фігури, які погано укладаються в рамки сумочки або гаманця.

Історичні етапи

Історично давно люди використовували різноманітні природні матеріали для виготовлення прикрас. На початку це було яскраво забарвлені «насіння» рослин, квіти та їх бутони, морські та річкові мушлі, різноманітні морські камені незвичної форми, також – коштовні і напівкоштовні каміння, і нарешті, металеві і скляні бусини. Самі старовині намистини (бусини), вік яких перевищують 40.000 років, були знайдені американським археологами при розкопках у Кенії (Африка).

Стародавня Русь рахується царством скляних бус та браслетів, скроневих кілець: доля їх серед найдених при розкопках перевищує дві третини. Потім ідуть буси янтарні (бурштин), із сердоліку, кришталю, аметисту, а також із кістки, глини, бронзи, срібла і золота.

Починаючи з ХІ ст.. на Русі одним з найулюбленіших матеріалів для ремесла бісероплетіння були морські та річкові перлини. Їх використовували для оздоблення ікон, жіночого та чоловічого одягу, тіар для священиків.

Перлина була головним матеріалом для майстринь, які працювали в царських «світлицях», де шився одяг для членів царської родини, вироблялися подарунки для церкви і монастирів.

Пізніше з цією ж метою почали використовувати бісер. Спочатку ним лише підкреслювали контур малюнка перлових і золотошвейних робіт. Найбільша кількість кольорів бісера була створена в Західній Європі в ХІХ ст. Особливо уславилися майстерні по виготовленню бісера та скляруса в Богемії ( сучасна Чехія ). При реставрації речей з бісеру і зараз часто використовують бісер з скляних майстерень Чехії через досить широкий спектр товарного бісеру.

Вироби з бісеру прикрасили закладки для книг, гаманці, сумочки, картини, підсвічники, письмове приладдя – все це робилося з індивідуальними смаком. Досить модними були бісерні панно, на яких зображали міські і сільські пейзажі. Дуже часто в таких виробах вишивальниці копіювали роботи видатних художників. Відомі унікальні речі твори декоративно-ужиткового мистецтва в техніці бісероплетіння - наприклад, скатертини.

Намистини по різному поєднують з основою - шитвом, плетінням, ткацтвом, аплікацією (коли готовий невеликий твір нашивають на тканину іншого характеру. Виробами з бісеру прикрашали також меблі (камінні екрани, стільці, столики). В Російській імперії бісероплетіння мало значне поширення в добу сентименталізму, ампіру, еклектики. Вироби тої доби тяжіють до емблем, гірлянд, зображень квітів і рослинних орнаментів, метеликів, іноді з додаткам написів і посвят.

Існувала низка підручників та альбомів зразків для майстринь бісероплетіння. Ці альбоми зразків та стародавні вироби з бісеру увійшли до складу багатьох музеїв Європи як характерна риса доби кінця 18 - середини 19 століть.